Модель розвитку школяра  як головної дійової особи

Модель має прикладне значення і створена з метою досягнення найкращого порозуміння між педагогами та психологами.
Основоположними є такі положення:

1. Людина є біосоціальною системою. З одного боку, вона - частина системи більш високого рівня (група, соціум, природа), з іншого - сама становить цілісну сукупність взаємопов'язаних та взаємовпливаючих системних складових.

2. Унікальна та неповторна особистість людини виникає як наслідок процесу саморозгортання внутрішньої даності (організму) під впливом та у взаємодії з даністю зовнішньою (природні, соціальні та історичні умови).

3. Носієм внутрішньої, біологічної даності є організм, що формує психічні властивості суб'єкта і має такі прояви, як здоров'я, психічні процеси (сприйняття, мислення, пам'ять, уява) та психічні стани (почуття, увага тощо).

4. Зовнішня даність зосереджена у середовищі та залежить від історичного моменту, географічного розташування, типу суспільства, рівня життя та складу родини, національно-культурного середовища. Одним словом, це все те, що ми не обираємо, народжуючись на світ. Середовище формує, насамперед, свідомість особистості через такі прояви, як передача інформації (навчання, засоби масової інформації, книжки тощо), комунікація (спілкування, виховання, соціальний статус, мораль), діяльність (труд, творчість, пізнання, війна).

5. Сукупність свідомості та індивідуальних якостей суб'єкта у загальному вигляді й утворює особистість людини, яка становить цілісну і динамічну систему.

6. Особистість стає суб'єктом (діяльності, пізнання, адаптації тощо) лише за умови формування в неї свого «Я» (характеру, «Я-концепції», «Я»-образу) як результату самопізнання та свідомого розвитку людини, що теж становить процес саморозгортання індивіда у взаємодії з середовищем.

7. «Я»-людина - це єдиний та універсальний інструмент взаємодії суб'єкта з середовищем, якісні характеристики якого створюють характер людини.

Практична цінність цієї моделі полягає у тому, що за даною схемою можна відстежити закономірність впливу окремих факторів на системні елементи суб'єкта.